Робота психолога

Психологічна готовність дитини до навчання в 1 класі

Травень традиційно був місяцем завершення навчання в школі та садочку, місяцем, коли  практичні психологи цих закладів, на засадах  добровільності та анонімності, пропонували батькам   випускників садочку чи дошкілььної групи НВК дізнатися рівень готовності їхньої дитини до навчання в 1 класі, щоб,  маючи 3 місяці канікул, знати на що звернути увагу при підготовці. І хоч цього року ситуація в країні особлива, а повноцінне тестування та інтерпретацію повинен проводити психолог, я пропоную батькам ознайомитись з психологічними аспектами готовності дитини до школи та пройти опитувальник для батьків (всього 15 запитань)  і філліпінський тест на визначення морфологічної готовності дитини, який є найпростішим і його виконання займає  всього 30 секунд .

Отже про психологічну готовність дитини до навчання.   Можна виокремити мотиваційний, розумовий та емоційно-вольовий  компоненти.

Мотиваційна готовність

Більшість дітей, які  наприкінці дошкільного віку хочуть стати школярами, пов'язують це бажання насамперед  з зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу такими як портфель, форма, нові друзі, нова вчителька  тощо. Це говорить про готовність до нової ролі – школяра.  Проте, дитину треба готувати і до того, що в школі є певний розпорядок ( уроки і перерви).  Погано, якщо дитина каже, що хоче в школу « бо тато і мама  кажуть, що там добре», або  тому,  що не не хоче спати в садочку, а в школі спати не треба. Це означає, що дитина ще не розуміє свою майбутню роль.  Але  справжня мотиваційна готовність ( власне готовність вчитися)  розвивається на основі властивої дітям допитливості, дитина хоче дізнатися  те нове, що несе в собі школа, як,  наприклад,  навчитися читати, писати, рахувати тощо.  Якщо така пізнавальна активність ще не сформована, діти сприймають школу як місця для розваг, що може стати причиною низької успішності та загалом труднощів у засвоєнні нового матеріалу  і дотримання дисціпліни під час уроку.

Розумова готовність

            Для продуктивного навчання першокласники повинні   володіти доволі широким колом знань та вмінь ( навички самообслуговуванння (самому умитися, почистити зуби, одягтися, взутися, прибрати іграшки, скласти свої речі і т.д.), знання основних правил безпеки  ( як переходити дорогу, як поводитись з незнайомими людьми, що робити коли загубився тощо),  базові знання етикету ( вітатися, дякувати, перепрошувати), знати в якому місті чи селі вона живе, своє прізвище та ім'я, як звати батьків),  і     розвинутими сприйманням і мисленням  (операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виокремлювати в них істотні особливості, міркувати і робити висновки. Також  діти  мають вміти концентрувати  увагу  не на результат, а на самом процес  виконання навчальних завдань.

Емоційно-вольова готовність

            Під емоційно-вольовою  готовністю мається на увазі вміння дошкільника керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв'язання учбових задач  а також вміння отримувати задоволення від процесу навчання. Простіше кажучи дитині повинно подобатись вчитися,  подобатись проводити час в колективі, а також,  дитина має бути готовою дотримуватись правил поведінки, вміти ( вчитися)  скеровувати  емоції в соціально-прийнятне русло.

Також віддаючи дитину до першого класу потрібно пам'ятати про вікові особливості.

 У шестирічних дітей ще зберігаються характерні  дошкільному віку особливості мислення:  домінує мимовільна пам'ять - запам'ятовується  в основному те, що цікаве, що привертає увагу;  дитина може концентрувати увагу на виконанні  одного виду роботи не більш як упродовж 10 -15 хвилин; особливості мислення  зумовлюють прагнення вивчати все передусім в наочно-образному  та наочно-дієвому аспектах. Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що  може ускладнювати  взаємини як з вчителем  і з однолітками.

Якщо дитина йде до школи у семирічному віці потрібно пам'ятати про «кризу семи років».

Криза семи років  - перехідний період, що відділяє дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року.

 Її основні симптоми: втрата безпосередності поведінки ( між бажанням і вчинком вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності власних дій); манірність поведінки ( намагаючись виправдати  сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві); симптом «гіркої цукерки» ( дитині погано, але вона намагається це приховати).

Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Утративши одні форми поведінки, вона ще не оволоділа  іншими. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в собі і часом стає некерованою.

Зміна самосвідомості зумовлює переоцінку цінностей. Те, що було важливе раніше, стає другорядним. Колишні інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, їм на зміну  приходять нові. Усе що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов’язане з грою, стає менш важливим.

Як вважає Л.І. Божович криза семи років – це період зародження соціального «Я» дитини.

 Готуючи дитину до школи не забувайте: розвиток дитини завжди дуже індивідуальний. Немає двох однакових дітей чи якогось «золотого стандарту» , всі описані вище характеристики є результатом узагальнення багаторічних спостережень психологів за поведінкою дітей певного віку і ваша дитина не обов'язково має відповідати всім критеріям . Проте завдання батьків і школи  - разом зробити для дитини процес навчання максимально комфортним, безпечним, приємним і ефективним. І одним з пунктів виконання цього завдання є підготувати  дитину до навчання.

Філліппінський тест для визначення морфологічної готовності дитини до навчання  ви можете пройти за посиланням  https://cutt.ly/lybKbes

Також пропоную  тест для визначення готовності батьків відпустити свою дитину до школи ( що є не менш важливим ніж готовність самої дитини).

Тест  «Чи готові ви віддати свою дитину до школи?» (15 запитань)

1.Мені здається, що моя дитина вчитися гірше за інших дітей.

2.Я побоююсь, що моя дитина часто ображатиме інших дітей.

3.На мій погляд, чотири уроки - це непомірне навантаження на малюка.

4.Важко бути впевненим, що вчителі менших класів добре розуміють дітей.

5.Дитина може спокійно вчитися тільки в тому випадку, коли вчителька - її рідна мати.

6.Важко уявити, що першокласник може швидко навчитись читати, писати, рахувати.

7.Мені здається, що діти в цьому віці ще не здатні дружити.

8.Боюся навіть думати про те, що моя дитина обходитиметься без денного сну.

9.Моя дитина часто плаче, коли до неї звертається доросла незнайома людина.

10.Моя дитина ніколи не ходила до дитячого садка і весь час проводила з матусею.

11.Початкова школа, на мою думку, рідко здатна чогось навчити дитину.

12.Я побоююсь, що однокласники дражнитимуть мою дитину.

13.Мій малюк значно слабший за своїх од¬нолітків.

14.Боюсь, що вчителька не зможе правильно оцінити успіхи кожної дити.

15.Моя дитина часто каже: «Мамо, ми підемо до школи разом!»

Впишіть свої відповіді до таблиці 3: якщо ви згодні з твердженням, напишіть хрестик після номера запитання, якщо незгодні - залиште клітинку порожньою.

1	2	3	4	5
1)	2)	3)	4)	5)
6)	7)	8)	9)	10)
11)	12)	13)	14)	15)
Разом

Аналіз результатів

·                 до 4 балів - це означає, що у вас є всі підстави оптимістично чекати 1 вересня (ви самі до­статньо готові до шкільного життя вашої дитини);

·                 5-10 балів - краще підготуватися до можливих труднощів заздалегідь;

·                 10балів і більше - було б непогано порадитися з дитячим психологом.

А тепер звернемо увагу на те, в яких стовпчиках отримано 2 чи 3 хрестики:

1— необхідно більше займатися іграми і завданнями, які розвивають пам'ять, увагу, дрібну моторику;

2— необхідно звернути увагу на те, чи вміє ваша дитина спілкуватися з іншими дітьми;

3— передбачаються труднощі, пов'язані із здоров'ям дитини, але ще є час для загартуввання;

4— побоювання, що дитина не знайде контакту з учителем: треба пограти з дитиною в сюжетно-рольові ігри за шкільною тематикою;

5—дитина дуже прив'язана до матері. Може, краще віддати її в невеличкий клас чи віддати до школи на наступний рік? У будь-якому випадку корисно пограти з дитиною в школу.

 Особливості психологічного розвитку та виховання учнів різних вікових груп

Дошкільний вік (3-6 р.)

Впродовж дошкільного дитинства (від трьох до семи років) продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини, що створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу.

Гра - це особлива форма життя дитини в суспільстві, діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують ролі дорослих, відтворюючи їхнє життя, працю та взаємовідносини (П. П. Блонський, Л. С. Виготський,тГ. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін).   

 Характеризуючи гру дошкільнят, можна відзначити  передусім її рольовий характер. Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри було оволодіння предметами та способами дій з ними, то тепер на перший план виходить людина, її дії, стани та стосунки з іншими людьми.

Гра сприяє розвитку довільної уваги та пам'яті у дитини. Свідомі цілі (зосередити увагу, запам'ятати, відтворити) раніше і легше виділяються дітьми саме в грі.

Рольова гра вимагає від кожної дитини певних комунікативних здібностей, впливаючи тим самим на розвиток мовлення. Вона позитивно впливає на розвиток інтелекту: в грі дитина вчиться узагальнювати предмети та дії, використовувати узагальнені значення слів тощо.

Поряд з грою суттєву роль у психічному розвитку дошкільнят відіграють різні види продуктивної діяльності (малювання, аплікації, конструювання, ліплення).

Молодший шкільний вік (6 - 10 років)

У шестирічному віці дитина переживає значні зміни в житті. Перехід до шкільного віку пов'язаний з помітними змінами в її діяльності, спілкуванні, взаєминах з іншими людьми. Провідною діяльністю стає навчання, змінюється уклад життя, з'являються нові обов'язки, новими стають і відносини дитини з людьми,які її оточують.

Пізнавальна діяльність молодших школярів здійснюється переважно в процесі навчання. Важливе значення має й розширення сфери спілкування. Сприймання молодших школярів характеризується нетривалістю й неорганізованістю і разом з тим гостротою й свіжістю, а також надзвичайною цікавістю. Незначна диференційованість і слабкість аналізу сприймання частково компенсуються яскраво вираженим емоційним сприйманням. Зважаючи на це, досвідчені вчителі поступово привчають школярів цілеспрямовано слухати й дивитись, розвивати спостережливість

Увага молодших школярів мимовільна, недостатньо стійка, обмежена за обсягом

Мислення у молодших школярів розвивається від емоційно-образного до абстрактно-логічного. "Дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі", - писав К.Д. Ушинський, закликаючи педагогів, батьків враховувати ці особливості дитячого мислення.

 Становлення особистості юного школяра здійснюється під впливом нових взаємин з дорослими (вчителями) і ровесниками (однокласниками), нових видів діяльності (навчання) й спілкування, залучення в систему колективів (класного, загальношкільного). У нього розвиваються елементи соціальних відчуттів, формуються навички суспільної поведінки (колективізм, відповідальність за вчинки, товариськість, взаємодопомога тощо). Молодший шкільний вік надає великі можливості для формування моральних якостей і позитивних рис особистості. Основи моральної поведінки закладаються саме в початковій школі, її роль в процесі соціалізації особистості надзвичайно велика.

Середній шкільний вік (від 10 - 11 до 15 років)

Середній шкільний вік – перехідний від дитинства до юності. Він характеризується загальним піднесенням життєдіяльності та глибокою перебудовою всього організму. Душевний світ підлітка Н.К. Крупська характеризувала психологією напівдитини-напівдорослого: у своєму розвитку він вже "відійшов" від дітей, але ще "не пристав" до дорослих. Період надзвичайно складний як для самого підлітка, так і для оточуючих його людей.

Характерна особливість підліткового віку — статеве дозрівання організму. У дівчаток воно починається в одинадцять років, у хлопчиків — дещо пізніше, з дванадцяти-тринадцяти років. Статеве дозрівання викликає серйозні зміни в життєдіяльності організму, порушує внутрішню рівновагу, вносить нові переживання.

Сприймання підлітка більш цілеспрямоване, планомірне й організоване, ніж у молодшого школяра. Інколи воно характеризується витонченістю і глибиною, а, інколи, — поверховістю. Визначальне значення має ставлення підлітка до об'єкта сприймання. Невміння пов'язувати сприймання навколишнього життя з навчальним матеріалом - характерна особливість учнів середнього шкільного віку.

Характерна риса уваги учнів середнього шкільного віку — її специфічна вибірковість: цікаві уроки чи цікаві справи надзвичайно захоплюють підлітків і вони можуть довго зосереджуватися на одному матеріалі чи явищі.

У підлітковому віці здійснюється інтенсивне моральне й соціальне формування особистості. Однак, світогляд, моральні ідеали, система оціночних суджень, моральні принципи; якими керується школяр у своїй поведінці, ще не набули стійкості, міцності, їх легко руйнують думки товаришів, суперечності життя. Отже, вирішальна роль тут належить правильно організованому вихованню. В залежності від того, який моральний досвід здобуде підліток, буде формуватися його особистість.

Виховна робота з школярами середнього віку - найважливіше й найскладніше з нинішніх завдань. Педагогам необхідно глибоко осмислити особливості розвитку і поведінки сучасного підлітка, вміти поставити себе на його місце в надзвичайно складних і суперечливих умовах реального життя. Це вірний шлях подолання прогресуючого поки що відчуження підлітків від учителів, школи, суспільства. Учень середнього шкільного віку цілком спроможний зрозуміти аргументацію, переконатися в її обґрунтованості, погодитися з розумними доведеннями.

Старший шкільний вік (15 - 18 років)

У цьому віці в основних рисах завершується фізичний розвиток людини: закінчується ріст і окостеніння скелета, збільшується м'язова сила, юнаки й дівчата витримують значні рухові навантаження. Стабілізується кров'яний тиск, ритмічніше працюють залози внутрішньої секреції.

У старшому шкільному віці завершується перший період статевого дозрівання. Активна діяльність щитовидної залози, що викликає у підлітка підвищену збудливість, значно послаблюється. Продовжується функціональний розвиток головного мозку і його найвищого відділу – кори великих півкуль. Здійснюється загальне дозрівання організму.

Юнацький вік – це період формування світогляду, переконань, характеру і життєвого самовизначення. Юність – період самоутвердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, пора пошуків, надій, мрій.

У старшокласників, як правило, яскраво виражено вибіркове ставлення до навчальних предметів. Потреба в значимих для життєвого успіху знаннях - найхарактерніша риса нинішнього старшокласника. Це визначає розвиток, а функціонування психічних процесів характеризується цілеспрямованістю: увага - довільністю і тривалістю, пам'ять – логічним характером, мислення – більш високим рівнем узагальнення і абстрагування, поступово набуває теоретичної і критичної спрямованості.

Юність – це період розквіту всієї розумової діяльності. Старшокласники прагнуть проникнути в сутність явищ природи і суспільного життя, пояснити їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Майже завжди цьому сприяє прагнення виробити власну точку зору, дати свою оцінку наявним подіям. Власна точка зору не завжди узгоджується з загальновизнаною, однак це висновок здобутий власною працею, напругою власної думки. Самостійність мислення в цьому віці набуває визначального характеру і вкрай необхідна для само-утворення особистості.

Рекомендації батькам у вихованні дітей та підлітків, які схильні до агресивної поведінки

1.  1.     Будьте уважними до потреб дитини.

2.     Формуйте в дитини почуття впевненості у вашій безумовній любові і прийнятті.

3.     Розвивайте власний самоконтроль і показуйте дитині варіанти прийнятного вираження гніву.

4.     Вчіть агресивну дитину говорити словами про те, що їй подобається і не подобається. Відпрацьовуйте навички регулювання конфліктних ситуацій

5.     Стимулюйте позитивні емоції дитини з метою перемикання з агресивної реакції на інший стан.

6.      Розвивайте в дитини здатність до емпатії (співпереживання, співчуття, вміння ставити себе на місце іншої людини).

7.     Уникайте негативної оцінки дитини (варіантів «злий», «забіяка»).

8.     Говоріть про свої почуття після агресивної реакції дитини, подаючи інформацію у формі «Я-повідомлень». («Я дуже засмучений (а) тим що ти побився в школі. Мені дуже соромно перед вчителями (батьками іншої дитини)» замість «Знову ти, забіяко, побився в школі. Де мій ремінь, я тобі зараз покажу як битися!...»)

9.     Створюйте ігрові ситуації,коли дитина може відреагувати негативні почуття, грайте разом з нею

10.  Надайте дитині можливість нести відповідальність за свої агресивні реакції. Учити брати відповідальність на себе.

11.  Карайте дитину тільки в крайніх випадках: покарання може викликати або гнів дитини, або його постійне придушення; якщо гнів дитини буде постійно придушуватися, то він може перерости у пасивно-агресивні форми поведінки. Будьте послідовним у покаранні дитини, карати потрібно за конкретні вчинки. Покарання не повинні принижувати дитину

12.  Ігнорування агресивних реакцій, а також часті покарання закріплюють у дитини варіанти агресивної поведінки.

Рекомендації вчителям у роботі з учнями,  які схильні до агресивної поведінки

1.1.     Розвивайте почуття емпатії (співчуття, співпереживання, вміння ставити себе на місце іншої людини). Заохочуйте учнів до таких проявів. Чергуйте виконання різних ролей.

2.     Розвивайте альтруїзм, милосердя.

3.     Розмовляйте спокійним тоном, інакше ви провокуєте підсилення агресивних імпульсів.

4.     Розвивайте вміння брати на себе відповідальність.

5.     Привертайте увагу до випадків, коли насильницькими методами можна досягти тільки негативного результату (погіршення стосунків тощо) і навпаки,спілкуючись доброзичливо, виховано – можна легко досягти поставленої мети ( зазвичай, агресивні люди мають негативний досвід – досягати всього насильницькими методами, які засвоїли у сім’ї).

6.     Демонструйте модель неагресивної поведінки.

7.     Навчайте розпізнавати свій емоційний стан.

8.     Вчіть висловлювати негативні емоції прийнятними способами (у хвилини гніву зім'яти аркуш, паперову кульку кинути в ціль, можна бити подушку, ходити пішки).

9.     Розкажіть, що зняти напруження можна, беручи участь у спортивних змаганнях, заняттях баскетболом, футболом, плаванням, хореографією, фізичною працею.

10.  Вчіть нових способів реагування у конфліктних ситуаціях.

11.  Виховуйте внутрішню зібраність, витримку.

12.  Спілкуйтеся та вчіть учнів, використовуючи «Я-повідомлення» («Мені неприємно, коли мене обманюють» замість «Ти мене обманув»; « Я розчаровуюсь у людині, якщо вона часто запізнюється» замість «Ти знову запізнився»).

Поради психолога батькам випускника

Шановні батьки!

Пам’ятайте, основні правила психологічної підтримки, які є особливо важливими в період підготовки до ЗНО:

1.     Приділіть дитині увагу (цікавтеся її настроєм, станом здоров’я, проявляйте турботу про її потреби).

2.     Забезпечте вашій дитині місце для роботи, прослідкуйте, щоб ніхто із домашніх їй не заважав.

3.     Контролюйте режим  підготовки випускника, не допускайте перевантажень, пояснюйте, що обов’язково необхідно робити перерви, змінювати види занять. Ранкова зарядка, спорт, прогулянки, не повинні бути виключеними із щоденного графіка під час підготовки до здачі тестів.

4.     Зверніть увагу на харчування дитини. Подбайте, щоб вдома була поживна і різноманітна їжа, що забезпечить збалансований комплекс вітамінів. Пам’ятайте, що такі продукти, як риба, сир, горіхи, курага тощо стимулюють роботу головного мозку. При цьому не зловживайте солодощами і борошняними виробами.

5.     Залиште для дитини на період іспитів мінімальний перелік домашніх обов’язків, давайте їй зрозуміти, що оберігаєте її.

6.     Допоможіть дитині розподілити час підготовки відповідно до певних тем. Дуже важливо для дитини вчитися робити певні схематичні нотатки, візуально впорядковувати матеріал. Основні формули, положення можна виписати на листочки і повісити у різних куточках вашого дому.

7.     Придбайте різноманітні тренінгові матеріали по тестуванню (Збірники тестів.). Велике значення має щоденне тренування дитини практично працювати із тестами.

8.     Вчіть дитину правильно орієнтуватися у часі і розподіляти свій час.

9.     Виражайте готовність допомогти і допомагайте в різних питаннях підготовки.

10.  Розказуйте про свій досвід здачі іспитів, де це доречно. Розкажіть, що ви відчували перед іспитами. Водночас, не видавайте свого хвилювання перед днем здачі тестів і не переносьте тим самим своє хвилювання на дитину.

11.  Прагніть виражати упевненість в силах, не лякайте провалом. Не переживайте за кількість балів, які дитина отримає після тестування. Дитина повинна знати, що кількість балів не завжди остаточний і кінцевий вимір її можливостей.

12.  Дайте дитині напередодні тестування можливість повноцінно відпочити і добре виспатися. І пам’ятаєте, найголовніше понизити напругу і тривожність дитини і забезпечити відповідні умови для занять.

   Незадовільний результат – це не трагедія, це досвід.   Вірте в свою дитину, її здібності, знання. Дайте їй відчути, що ви її любите, розумієте і підтримаєте у будь-яких ситуаціях.

Рекомендації батькам щодо покращення адаптаційного періоду п'ятикласників

1.   Надихніть дитину на розповідь про свої шкільні справи. Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, та уважно  розмовляйте з нею про школу, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

2. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

 3. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

 5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Регулярно розмовляйте з учителями вашої дитини про її успішність, поведінку і стосунки з іншими дітьми.

 7. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

8. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Встановіть разом із дитиною спеціальний час, коли слід виконувати домашні завдання

9. Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань та заохочень.

Рекомендації батькам у роботі з першокласниками

1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте  образливих слів.

2. Демонструйте любов до дитини незалежно від її оцінок. Вона має відчувати, що дорога вам завжди, незважаючи на те, чи збігаються її шкільні досягнення з вашими уявленнями й вимогами. Відправляючи дитину до  школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: "Дивись, поводь себе гарно!",   "Щоб не було поганих оцінок!" тощо. У дитини попереду важка праця.

4. Не підганяйте її, розрахувати час - це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому немає.

5. Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.

6. Полюбіть школу, в яку ви віддали свою дитину. У жодному разі не можна  собі дозволяти некоректних коментарів про школу та вчителів, особливо у присутності дитини. Малюку важко одразу сприйняти авторитет учителя. Тому якщо мама підтримуватиме педагога, доньці чи сину буде набагато легше ввійти в нову життєву ситуацію.

7. Якщо дитина хоче взяти із собою до школи щось нестандартне, наприклад іграшку,- дозвольте. Дитинство після 1 вересня не закінчується. Цей процес тривалий, особливо для шести річок.

8. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня). 

9. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

10. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

11. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

12. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: "Якщо ти будеш добре вчитись, то ..." Часом умови ставляться важкі - й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.

13. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

14. У сім'ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

15. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники стомлення, перевантаження.

16. Пам'ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню,      лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

17. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день - і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. 

19 Заповідей Марії Монтессорі для батьків

Марія Монтессорі – видатний італыйський лікар, педагог, своєю методикою, яка полягає у вільному розвитку дітей, змінила погляд на традиційне виховання.  Входить в четвірку кращих педагогів XX-го століття.

1. Дітей вчить те, що їх оточує.

2. Якщо дитину часто критикують — вона вчиться засуджувати.

3. Якщо дитину часто хвалять — вона вчиться оцінювати.

4. Якщо дитині демонструють ворожість — вона вчиться битися.

5. Якщо з дитиною чесні — вона вчиться справедливості.

6. Якщо дитину часто висміюють — вона вчиться бути боязкою.

7. Якщо дитина живе з почуттям безпеки — вона вчиться вірити.

8. Якщо дитину часто ганьблять — вона вчиться відчувати себе винуватою.

9. Якщо дитину часто схвалюють — вона вчиться добре до себе ставитися.

10. Якщо до дитини часто бувають поблажливі — вона вчиться бути терплячою.

11. Якщо дитину часто підбадьорюють — вона набуває впевненості в собі.

12. Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідною — вона вчиться знаходити в цьому світі любов.

13. Не говоріть погано про дитину — ні при ній, ні без неї.

14. Концентруйтеся на розвиток хорошого в дитині, так що в результаті для поганого не буде залишатися місця.

15. Завжди прислухайтеся і відповідайте дитині, яка звертається до вас.

16. Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її.

17. Будьте готові допомогти дитині, яка перебуває в пошуку і бути непомітним для  дитини, яка вже все знайшла.

18. Допомагайте дитині освоювати раніше неосвоєне. Робіть це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю, тишею і любов'ю.

19. У поводженні з дитиною завжди дотримуйтеся кращих манер — пропонуйте їй найкраще, що є в вас самих.